У січні в Дніпропетровському арт-центрі Я Галерея усі бажаючі мали змогу споглядати, слухати та обговорювати нову виставку "Відчуваю. Абстрактне мистецтво vs сучасна музика". Куратором проекту виступив Павло Гудімов, який пропонував глядачеві мистецьку салату, де візуальні образи збагачено музикою, кіно та живим спілкуванням. Та не цей синтез наразі у центрі уваги. Мене цікавить не стільки жанрове розмаїття та, власне, зміст художнього наповнення, скільки форма їх презентації та організація простору галереї – те, що я називаю публічна естетика.

Поняття публічна естетика – це про мистецтво організації «публічного», у випадку з Я Галереєю, організації публічного простору. Таким за визначенням є простір громадської галереї, тобто відкрите для широкої аудиторії місце презентації, споживання та спілкування. Публічна естетика галереї як культурної інституції, в такому разі, це про мистецтво взаємовідносин між творами мистецтва та глядачами, так само як і між глядачами у межах цього простору. Публічна естетика це мистецтво того, як зорганізувати галерейний простір таким чином, щоб в ньому мали місце як повага та свобода для дій кожного окремого глядача, так і можливість підтримати вільний діалог між глядачами та створити відчуття спільного або спільноти, які є реальними тут і зараз. Це не є фашистська «естетизація політики», але естетика як втілення ситуаційної етики. А якщо комусь важливе прискіпливе ставлення до етимологічного значення слів, то це відображення класичного розуміння естетики, яка фокусується на питаннях краси та довершеності, які визначаються колективним досвідом у відповідних контекстові дискусіях, а не трансцендентальними принципами вроди.

Користуючись таким розумінням публічної естетики я хотів би розглянути проект Я Галереї зокрема та сучасні ідеї перетворення публічної галереї до галереї публічності, тобто такої, що творить чи відтворює публічне.
  
Головна фішка проекту "Відчуваю. Абстрактне мистецтво vs сучасна музика" полягає в тому, як змінено простір галереї та як налаштовано ситуацію перебування та сприйняття серед незнайомих людей (ситуацію публічності). Про які зміни та налаштування йде мова? По-перше, куратором зроблене все можливе для того, щоб створити атмосферу приватного спілкування з твором мистецтва: у глядача є можливість присісти у зручному кріслі; без поспіху та дискомфорту розглядати та осмислювати представлене; його уяву підігрівають, навіть пестять аудіо та відео супроводом. По-друге, і головне, аудіо-ряд, який супроводжує сприйняття картин пропонується знову у приватній формі – за допомогою навушників людина за власним розсудом може прийняти цю пропозицію або відмовитись від неї. Більше того, такий, у чомусь, маркетинговий підхід унеможливлює завдання шкоди комусь іншому з присутніх. Звуки з навушників не настільки чутні, щоб заважати іншій людині спокійно вивчати твір мистецтва. Отже, приватність кожного, незважаючи на його бажання, в такому просторі зберігається у ситуації публічності.

Можливо, таких цілей безпосередньо і не ставилось, але Гудімову вдалося втілити в цій виставці концепцію реформування культурних інституцій, яка розробляється та практикується сьогодні у країнах Заходу. Я Галеря – це вдалий приклад серед небагатьох інших проектів форматування публічних галерей, музеїв та театрів у простори публічності, тобто реалізації наміру демократизувати ці культурні установи. Нижче я наведу декілька аргументів щодо того, чому це потрібне і що це означає для проекту «галереї публічності».

По-перше, практичне реформування таких установ ідеологічно прив’язане до гуманістичної парадигми, тобто це необхідно задля гуманізації простору цих установ. По-друге, ці зміни необхідні для адекватного функціонування цих інституцій в контексті релевантних процесів сьогодення.

Останнє характеризується революцією, яка відбувається у сфері соціальної участі, що призводить до двох основних ситуацій. Перша полягає в тому, що більшість культурної продукції слугує публіці підставою для створення нових творів (так кожен акт рецепції є пункт виходу до акту експресії). Друга виражається в тому, що нам щоразу все важче сказати, коли починається і коли закінчується участь у культурі, хто і коли стає публікою. Перший процес є наслідком декількох основних феноменів:
 
• зростаючої компетенції глядача;
• повсюдності інтерактивних комунікаційних медіа та дешевих пристроїв, що дозволяють створювати образи і звуки в приватній сфері, і також;
• народження спільнот  споживання – «постмодерних племен».
 
Ці нео-племена встановлюють значення «мейнстріму» культурної продукції в ході взаємодії, обміну інформацією, писання власних відгуків, і нерідко допомогою в організації. Вони впливають на виробників продуктів мистецтва.

Другий процес, у свою чергу, являє собою результат інших явищ:
 
• спектакуляризації життя суспільства,
• насичення простору сприйняття аудіо-візуальними культурними продуктами шляхом, який робить неможливим їх інкорпорацію,
• театралізації відносин між індивідами,
• фетишизації образу і стилю життя як основних способів пізнання себе і інших. 

У підсумку, сучасна людина є не тільки глядачем у будь-якому місці і часу, але й творцем нових образів і уявлень, необхідних для того, щоб бути «кимось».

Тож, у проекті галереї публічності мова йде не про те, щоб створити черговий атракційний спектакль, але про використання засобів спектакулярізаціі дійсності (те, що зробив Гудімов) для перетворення галереї у місце, в якому глядач може краще зрозуміти навколишнє середовище, в якому він може побачити і зрозуміти себе, який відкритий для його нових рішень, здатності виробляти власний культурний продукт. Якщо ця інституція повинна стати «домівкою муз», то йому слід презентувати не тільки те, що нас сьогодні надихає, але давати можливість для творчості, не організовуючи таке право лише для вузького кола осіб.

Змінюються форми участі у культурі і зростає здатність кожного з нас до виробництва культурних текстів та артефактів, тому це повинно знайти своє відображення у способі функціонування та організації галереї – у його публічній естетиці. Йдеться про зміни у структурі презентації творів, перетворення галереї у простір приливу значень та смислів. 

Галерея публічності задумана як деінституалізована платформа дискусії, яка стосується релевантних цінностей у суспільстві. Як місце, в якому можно демонструвати перш за все те, що нас розрізняє і, в той же час, робить унікальним соціальним та культурним цілим.