Для мене, харків'янина, Варшава, на перший погляд, здалася знайомою. Безумовно, наочне її соціалістичне минуле, яке застигло насамперед у камені - архітектурному ландшафті міста. Містобудівна матриця близька до столичної моделі радянських метраполій. Явні паралелі, в цьому плані, з Києвом, Мінськом і, головно, Москвою. Однак така Варшава лише на перший погляд.

Воістину це місто контрастів, але не соціальних, а пов'язаних з міською оболонкою. Варшава, мабуть, здатна задовольнити інтерес самої різношерстої публіки: від любителів конструктивізму, монументалізму, сталінського ампіру до хай-тека хмарочосів і барроко старої частини міста. В цій архітектурній поліфонії вирізняеється Бібліотека Варшавського університету - це студентська й академічна Мекка, ймовірно, для всієї наукової Варшави. Розташована вона в дивовижному місці - недолеко від Вісли, в оточенні будинків з обличчям класицизму, які на тлі бібліотеки редукують в ледь помітні сірі плями. Архітектурно проект виконаний у стилі постмодернізму, за дизайном - запрошує і притягує своєю відкритістю. Внутрішній інтер'єр радує візуальної легкістю і великою кількістю світла. Легко прочитується відома метафора: «знання - світло».
Це багатоголосся може бути сприйнято як і негативний момент.

Чи робить колаж архітеутраних стилів уявний образ Варшави привабливим, красивим, сказати важко. Стверджувати з повною впевненістю і внутрішньою згодою, що Варшава - гарне місто, я би не став. Напевно, має пройти час, оскільки цей різнобарвний клондайк міських образів, поки, не знайшов у моїй свідомості стабільного положення та прозорості.

Упевнений, подібне переживають усі візитери цього міста. І не суть важливо з якою метою вони сюди їдуть, туристу або бізнесмену Варшава не уявна як щось ціле, те що відбулося. Кожен готовий до сприйняття, опосередкованої медіа, картинки - елементу міського бренду.

Перший час місто провакує дуже змішані почуття. У чому, наприклад, він протилежний Львову, Луцьку чи Донецьку. Їх автентика - очевидна і прямолінійна. Вона одноманітна, в позитивному сенсі слова, тоді як сфера впізнаваності «міського» Варшави є рельєфною, вимір сприйняття міста - мозаїчний і насилу єднаний. Дана еклектика, не найкращого виконання, пояснює сенс наступної фрази: Варшава – не є красивим містом, красиві, радше - "Варшави". Ті самі "Варшави", які постають перед туристом на Старому Ринку, менеджером транснаціональної корпарації в сучасній фінансовій частині міста або перед студентом у міських пабах.

Так, це не Краків чи Гданськ з їх перлинами архітектури епохи німецького або австрійського правління, проте я відкрив для себе «Варшаву – модерну», з характерною естетикою хмарочосів, широких проспектів, і, загалом, столичних розмірів і форматів. Хтось інший відкрив для себе «Варшаву – туристичну» - невеликий оазис ренесансної Польщі ХVIII-ХІХ ст. І ці самодостатні образи можуть множитись. Привабливі образи «непривабливої Варшави».

Відповідаючи на питання чому саме так склалося, чи вірніше, несклалося, варто зазначити відносно молодий вік «Варшави – архітектурної», яка повстала майже з нуля у післявоєні роки. Але Друга Світова війна відібрала у цього міста не тільки 80% будівельного фонду. Зі знищенням цілих міських районів було втрачено неабиякі масиви соціальної пам’яті. Тому, напевно, післявоєнні відновлення міської забудівлі не обернулись для міста успішною ревіталізацією. Політика простору, яка розгорталась згідно з соціалістичним каноном містобудування та впорядкування міського життя, не прийняла й ті залишки культурного досвіду та пам’яті міських просторів, консервованих у пам’яті городян і, які, зараз, збереглись лишень у хроніках «Варшавської Атлантиди» (див.: http://translate.google.com/translate?hl=ru&langpair=en%7Cru&u=http://www.polishforums.com/history-poland-34/polish-atlantis-pre-war-poland-pictures-39569/).